Великі гроші та геополітика: навіщо Туреччині війна в Сирії?

Деталі:

Чим є війна для зовнішніх гравців: великою стурбованістю, обов’язком виконування гуманітарних місій чи можливістю втілити свої геополітичні інтереси? Війна в Сирії стала тією червоною лінією, переступивши через котру світ почав новий етап Холодної війни – війни за інтереси. Сьогодні Nikomu розповість вам, які інтереси переслідує у Сирії один з головних гравців, Туреччина.

Курдське питання

Протягом останніх ста років у Туреччині майже не зникає з порядку денного питання курдської етнічної меншини, котра складає понад 15% населення країни. Річ у тім, що перебуваючи у складі Туреччини, курди вже 100 років шляхом збройної та політичної боротьби намагаються досягти утворення своєї незалежної держави. Проте курди проживають не тільки на території Туреччини, а й в Іраку, Ірані та, що найважливіше, у Сирії. З початку масових протестів у 2011 сирійські курди активно вмикалися у цей процес, адже курдська меншина протягом багатьох років проживала в утисках з боку влади. 

В результаті, з початком війни в Сирії була створена курдська народна оборона – загони національної армії, що ведуть оборонну діяльність на території Сирійського Курдистану. І все б нічого, якщо Сирійський Курдистан не мав спільного кордону з Туреччиною, а саме – з регіоном проживання турецьких курдів. Керівництво Туреччини сприймає курдські загони самооборони як серйозну загрозу, бо вважає їх частиною забороненої в країні Робітничої партії Курдистану, котра є очільником курдського руху в Туреччині.

Однак потреба забезпечити безпеку на південному кордоні здебільшого є надуманою та короткочасною метою. Найбільший інтерес Ердогана полягає у тому, яким буде розклад сил після закінчення війни. З огляду на це та його острахи стосовно курдів, найбільшою метою є не допустити закріплення чи навіть створення курдської автономії в Сирії у післявоєнний час. 

Для досягнення цих цілей Туреччина, під егідою антитерористичної діяльності, витісняє загони курдської армії з території Сирійського Курдистану. З цією метою було проведено принаймні 2 повномасштабні воєнні операції: “Щит Євфрату” та “Оливкова гілка”. В їх результаті Туреччина отримала контроль над турецько-сирійським кордоном. Цікаво, що у 2016, протягом проведення “Щита Євфрату”, міністр оборони Туреччини заявив, що його країна переслідує 2 мети: забезпечити безпеку у прикордонній зоні та щоб у ній “не було курдів”. Отже, причина військового втручання Туреччини до Сирії виглядає цілком зрозуміло.

Біженці – як елемент демографічної бомби

В одному з матеріалів на Nikomu ми вже розповідали вам про те, яку вигоду мають різні сторони з війни у Сирії. Початок бойових дій у Сирії став причиною нового, найбільшого, вибуху потоку біженців з Близького Сходу, котрий спровокував величезну кількість мігрантів з Африки. З усіх майже 6 мільйонів біженців понад мільйон прийняв Євросоюз; туди біженці трапляють або через Туреччину, або через море до грецьких островів, або через Італію. 

Проте ЄС згоден приймати тільки легальних біженців – саме тому між унією та Туреччиною у 2016 році було досягнуто офіційної домовленості, що Туреччина прийматиме нелегальних біженців та мігрантів, що нелегально трапляють до Греції. В обмін на це туркам пообіцяли безвіз, розширення торгової співпраці у рамках включення Туреччини до митного союзу та ведення переговорів щодо асоціації ЄС – Туреччина. Окрім цього, Євросоюз мав надати (і частково надав) Туреччині 3 мільярди євро на утримання біженців. Всього, згідно зі звітом ООН, на території Туреччини розміщена найбільша кількість біженців – понад 3.6 мільйона сирійців та майже 400 тисяч представників інших національностей.

Завдяки гуманітарним зобов’язанням, котрі взяв на себе Євросоюз, Туреччина використовує людський фактор, аби просувати свої геополітичні інтереси. Наприклад, каменем спотикання між сторонами є турецька окупація значної частини Кіпру та проголошення там такої собі т.зв. ”ДНР” турецького розливу, адже ніхто, окрім Туреччини не визнав її. Також, Туреччина пропонує Європі закрити очі на репресії та утиски всередині країни, та прийняти її до ЄС без дотримання принципів демократії та прав людини. Тим не менш, сумлінно виконуючи свої зобов’язання щодо сирійських біженців та проводячи воєнні операції в Сирії, Туреччина поступово втілює багатовікове прагнення гегемонії на Близькому Сходу та перетворення та регіональну супердержаву.  

Війна за нафтові родовища

Російські інформаційні злочинці та офіційні установи, такі як міністерство оборони, заявляють, що мають “серйозні докази того, що Туреччина отримує контрабандну нафту з територій Сирії, котрі контролює ІДІЛ”. У доказ були представлені знімки з супутника, на котрих буцімто у турецькі вантажівки спочатку приймають нафту, а згодом переправляють її до турецького кордону. Однак, пам’ятаючи про збиття МН17 та історію про “українського пілота”, а згодом і про “український “Бук”, ми вже знаємо, як РФ створює “доказову базу” та вміло (невміло) користується фотошопом. 

Отож, в першу чергу варто враховувати протистояння РФ та Туреччини на сирійському напрямку та зацікавленість Росії висвітлити опонента, як абсолютне зло. Що цікаво, сама Росія займається видобутком нафти у Сирії з особливого дозволу Асада, але це вже зовсім інша історія.