Зворотна дискримінація чи страшна правда: що таке рух #MeToo?
Про те, як:
- #MeToo - міжнародний рух проти сексуального насилля
- Аби запобігти сексуальному насиллю над жінками, компанії дискримінують чоловіків
- Серед чоловіків також багато жертв сексуального насилля, про що часто забуває #MeToo
Деталі:
Чи знали ви, що 50% громадянок Великої Британії зустрічали сексуальне насилля на роботі? А чи знали, що лише 20% визнають за собою цей злочин? Сьогодні ми розповімо вам, що таке рух “ЯТеж”, чиї інтереси він враховує, наскільки він є дієвим, чи не є інструментом маніпулювання чоловіками, та наскільки поширене сексуальне насилля над сильнішою половиною людства.
Як та чому виник MeToo?
Фактичним початком руху вважається 15 жовтня 2017, коли акторка Алісса Мілано створила твіт, у котрому зізналася, що ставала жертвою сексуальних домагань і закликала усіх, хто має подібний досвід, поширювати хештеґ “MeToo”. За два дні пост отримав 30 тисяч поширень із зізнаннями у сексуальному насиллі та домаганнях, а в загальній кількості кількість записів із кришіткою #MeToo складає понад мільйон.
Особливу увагу отримали десятки постів, у котрому у подібних злочинах звинувачувався відомий сценарист та продюсер Гарві Вайнштайн. Так-так, це той самий, котрий був продюсером “Володаря перснів”, “Убити Білла” та “Рембо”. Всього проти Вайнштайна було заявлено 80 випадків домагань, серед котрих були і неповнолітні. Це настільки сколихнуло Голлівуд, що продюсера було звільнено з його власної компанії, а сам пан Гарві зобов’язався виплатити постраждалим 44 млн доларів.
Однак у травні 2018 оскароносного продюсера було заарештовано у зв’язку з обвинуваченням у зґвалтуванні. Вайнштайна, натомість, було випущено під заставу в мільйон доларів. Рух не обмежувався феміністичними записами, адже серед постраждалих не забракло і чоловіків, навіть неповнолітніх.
Тоді настільки багато людей відчули поштовх, щоб зізнатися та розповісти правду, що на хайпі у мережі все не закінчилося. Цей короткий хештеґ дав привід до початку масового руху, котрий охопив навіть такі патріархальні країни, як Китай чи Російська Федерація. Найбільшого розмаху він набув, звісно ж, у Штатах, де відбулися перші маніфестації. Згодом це вилилося у звільнення чоловіків: в США було звільнено 201 впливового чиновника, майже половину з них замінили жінки.
Отже, завдяки звичайній кришітці (хештеґу) та участі знаменитостей сотні тисяч людей відкрили світові очі на те, що медіа часто намагались оминати: сексуальне насилля поширене навіть у розвинених країнах, воно здатне руйнувати життя та залишає шрами на серцях жертв. Акція дала людям можливість зрозуміти, що вони далеко не самі і з цією бідою необхідно щось робити.
Інший бік “MeToo”
Окрім позитивних результатів, котрі відновлюють справедливість в стосунку до прав жінок, рух мав і негативні наслідки. Нерідко чоловіки, боячись того, що будь-який акт симпатії може сприйматися за домагання, уникають контакту з жінками взагалі. В інтерв’ю Bloomberg юрист Стівен Цвейг повідомив, що від початку руху “MeToo” деякі компанії, задля збереження працівників, ввели жорсткі правила поведінки з жінками: обмеження в обідах з жінками, зустрічах сам на сам та навіть бронюванні кімнат на одному поверсі готелю. Тобто, панічний страх бути засудженим за симпатію тепер змушує чоловіків тікати від жінок, наче від чуми, а це, в свою чергу, виглядає, як чергова дискримінація.
Досить показовим, наскільки неоднозначним може бути сприйняття цієї акції, є створення нової – хештеґу #IDidThat (ЯРобивЦе). Першим її запустив індійський письменник Деванг Патак. Ось як він сам описав ситуацію та причину цього рішення: “…я відчув, що вона беззахисна, а я маю якусь владу… я запитав – чи можу я тебе поцілувати?” Насправді, таку ситуацію важко, а точніше неможливо назвати насиллям чи домаганням – вони б почалися, якби після відповіді “ні” чоловік все ж вирішив втілити свої наміри.
Негативний відгук рух отримав теж з боку деяких представників феміністичних кіл. Активно проти цього виступили відомі французькі феміністки, котрі підписали колективного листа із критикою “MeToo”. На їхню думку, кампанія “MeToo” в певний момент вийшла за межі відстоювання моралі і перейшла до боротьби та ненависті проти чоловіків.
Противники MeToo вважають, що злочином є саме скоєне насильство, але аж ніяк не “спроба спокушання, навіть наполеглива”. Контраргументом слугує те, що у такому випадку виноситься за дужки поняття психологічного насильства та тиску, котрі цілком можуть бути тією самою “грубою спробою” і здатні змусити людину погодитися на секс.
Одним досить сумнівним пунктом “боротьби” стало використання кришітки #MeToo разом з новою кришіткою #YesAllWomen, що можна перекласти як “ТакВсіВониЖінки”. Йдеться, як можна зрозуміти, про те, що саме жінки були жертвами насильства та домагань, що і було причиною вибуху MeToo. Насправді ж, є це в глибині справи хибним, адже нерідко жертвами сексуального насилля ставали і чоловіки, про що сьогодні згадують дуже рідко (бо й явище це не таке поширене).
Згідно з даними організації “1in6”, котра займається викриттям сексуального насилля над чоловіками, кожен шостий чоловік у США відчув на собі сексуальне насильство, і траплялося це переважно у віці до 18 років. Цю тезу підтверджують і Центри контролю захворювань США.
Боротьба з насиллям у Китаї: правда сильніша за партію?
Лакмусовим папірцем того, наскільки сексуальне насилля актуальне для жінок, є Китай. Першою потужною перепоною на шляху до поширення боротьби з насиллям в Китаї став ізольований інтернет та цензура в медіа. В Китаї заблоковані світові месенджери, тому поширювати інформацію про насилля доводилося на свій страх і ризик на виключно китайських ресурсах, що тотально моніторяться владою. Окрім цього, китайські феміністки займалися тільки легальною діяльністю на рівні законодавства, допомоги постраждалим та запобігання новим випадкам насилля.
Як і завжди, не обходилося і без затримань – лідерок китайського феміністичного руху затримували на понад місяць. Навіть попри це кампанія #MeToo розвивалася у китайському підпіллі і виходила на світ у вигляді петицій з вимогами впровадження сексуальної освіти і захисту людей у випадках сексуального насилля. За кілька днів петицію підписало близько 8 тисяч студентів і влада, оминаючи цензуру, пропустила це до медіа і прийняла вимоги феміністок, заявивши про “нульову толерантність до сексуального насилля”.
#MeToo – привід не мовчати для обох статей
Отже, #MeToo – це відповідь сексуальному насиллю, часом упереджена та однобока, котра враховує досвід лише однієї частини постраждалих, хоч і найбільшої частини. Проте, найголовнішим результатом акцій є, беззаперечно те, що люди (як жінки, так і чоловіки) побачили, що про “це” треба говорити, що мовчати – це не нормально. В додаток, посилаючись на опитування Financial Times, можемо сказати, що у 2013 році 74% жінок вважало заяви про сексуальні домагання небезпечними для кар’єри. У 2018 аналогічний показник склав вже 44%, що свідчить лише про зменшення страху говорити та не бути при цьому засудженим.
Та, як з будь-якою позитивною зміною, треба пильнувати, щоб мстиві люди не використовували набуту справедливість на свою користь. Щоб захист жінок не перетворювався на утиск чоловіків. І хоч сама концепція утиску білих гетеросексуальних чоловіків є надзвичайно непопулярною і сприймається як щось абсурдне, це також частина нашої реальності.
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: