Сміттєві ріки: звідки береться більшість пластикового сміття?

Деталі:

Ви напевно чули про те, що вже скоро пластику в океані, за вагою, буде більше, ніж риби, але чи знаєте ви, звідки береться стільки цього лиха? Сьогодні Nikomu розповість вам про найбільших продуцентів (країн та індустрій) пластикового сміття та як ми дійшли до крайньої точки, коли людство стало головним паразитом планети.

Які країни продукують найбільше пластикового сміття?

Щохвилини до океану скидають вантажівку пластику. Щороку в океан скидають близько 500 мільйонів тонн пластикового сміття, 80% цих відходів виробляють всього 20 країн. Щоб мати певну уяву, скільки це – 500 мільйонів тонн, дамо вам порівняння: це приблизно 500 тисяч Ейфелевих веж. Our World Data інформує, що у період з 1950-2015 щорічне виробництво пластику зросло з 2 до 380 мільйонів тонн. Яким чином воно потрапляє до Світового океану? Все досить примітивно – сміття просто скидається до річок, котрі і виносять непотріб у вільні води. 

Наприклад, найбруднішою річкою у світі є найбільша річка Індонезії, Чітарум, котра вкрита товстим шаром сміття. У ній небезпечно не тільки ловити рибу, але навіть занурювати ноги, адже через сміття річка переповнена інфекціями. Влада певним чином намагається боротися зі сміттям, однак це не зупиняє людей, що без жодного докору сумління жбурляють пляшки до купи сміття, що колись було річкою. У свою чергу, через Яванське море сміття вільно подорожує до Тихого океану – так проблеми і набувають світових масштабів. 

Як інформує Greenpeace, найбільшими виробниками сміття є Coca-Cola, PepsiCo, Nestle, Danone та Mondelez International. А не те, використовуємо ми пластикові трубочки з напоями. 

Знайомі компанії, правда? До речі, у Китаї кілька років тому почав діяти 45-й пакувальний завод Coca-Cola, котрих у світі нараховується 900 – це саме ті заводи, котрі безпосередньо займаються пластиком та його виробництвом у таких масштабах. Окрім цього, за даними World Atlas, найбільшими виробниками пластикових відходів є Китай, Індонезія, Філіппіни, В’єтнам, Шрі-Ланка, Тайланд, Єгипет та Малайзія. Отже, майже все сучасне світове пластикове сміття походять з Азії та Африки.

111 мільйонів тонн сміття: винен Захід?

Однак не поспішайте звинувачувати в усьому Китай, котрий у боротьбі за економічну першість ігнорує загрози для життя своїх громадян та екологічної системи. Шукати джерела того, що саме Азія є головним виконавцем “сміттєвого злочину” слід у великих грошах та маніпуляції цінностями. Річ у тім, що, за інформацією Business Insider, вже понад 25 років розвинені країни, такі як США, Канада, Велика Британія та Німеччина, проводять політику “глобальної торгівлі відходами”, згідно з котрою більша частина сміття, котре виробляють ці країни, відправляється до Азії для захоронення чи утилізації. Економічними лідерами обиралися, в першу чергу, бідні країни Південної Азії, серед котрих вирізняються Малайзія, Китай та Філіппіни. Екологічне законодавство у цих країнах не є таким жорстким у цих країнах, а тому надсилати туди можна практично будь-що, що ми споживаємо на щодень. 

А тепер знову пригадаймо, що стало європейською екологічним трендом останнього року: активна боротьба з пластиковими соломинками. Чи є вона яскравим показником європейської стурбованості екологією, якщо поза очі Захід продовжує відправляти океаном мільйони тонн сміття і ігнорувати те, що це вбиває азіатів, котрі мусять дихати цими токсинами?  

Сміттєвий бізнес працює дуже просто, хоча його механізми дуже важко відстежити: країни-виробники пропонують мільйони тонн сміття в обмін на великі гроші, їхні бідні партнери підписують контракт, тим самим відкриваючи скриньку Пандори. Річ у тому, що нерідко ініціатори угоди надсилають зовсім інший тип сміття, на приймання котрого країна могла б взагалі не погодитися: наприклад, замість пластмаси багаті країни можуть надіслати використані підгузки.

Це та неготовність країн-приймачів сумлінно виконувати свої обов’язки перед природою спричинює цілий ряд фатальних наслідків. Наприклад, до 2017 року Китай був найбільшим світовим “сміттєзвалищем” та приймав більшу частину всього сміття, іноді це складало 600 тисяч тонн на місяць. Що можна вдіяти з такою кількістю брухту? Recycling? Сортування? Ні-ні-ні, все набагато простіше: спалювання. Наскільки такі методи швидкої утилізації руйнівні для світу ми бачимо на прикладі появи гострих респіраторних хвороб, забруднення повітря та загибелі сільськогосподарських культур у навколишніх регіонах та країнах – про це повідомляє Greenpeace.

Що чекає на сміття далі?

Однак згодом, комуністична партія вирішила, що їм поки що “годі”, тому 31 грудня 2017 КНР заборонила транспортувати сміття на свою територію. Наївно було б вважати, що робилося це з однієї тільки турботи про громадян. Даніель Гоорнвег, доцент кафедри енергетичних систем та ядерної науки з Інституту технологій університету Онтаріо у інтерв’ю The Verge прокоментував це рішення наступним чином: “Ви можете зіпсувати багато чого у світовій системі торгівлі, просто зупинивши кілька речей і переміщення сміття – одна з них”. Безперечно, що це можна вважати одним з елементів впливу Китаю у боротьбі за світову першість. 

В першу чергу це вдарило по інтересах США, адже раптово для американців нагальним стало питання: куди дівати сміття? За приблизними підрахунками, до 2030 року у світі з’явиться 111 мільйонів тонн сміття, котре поки що не має притулку. Саме з цієї причини і почалася боротьба з соломинками та одноразовим посудом. Захід готується самостійно поратися зі сміттям, адже Азія більше не в змозі переробляти це сміття. Спалювати та відправляти сміття на звалища вже не вийде, тож, завдяки майже тридцятилітньому відкладанню проблеми, у людства лишилося лише два шляхи: або згубити себе, або навчитися давати ради з наслідками своєї ж діяльності.