Ashburn, United States
+7°
П’ятниця, 4 грудня 2020,

Китайський гулаг у розповідях втікачки

Побачили помилку -- виділіть текст та натисніть Ctrl+Enter

Про те, як:

  • Казашка Сайрагул Сотбай втекла з концентраційного табору в Китаї
  • Жінка навчала в'язнів китайських комуністичних пісеньок
  • Поліцейські знущаються над жінками та дівчатами, ґвалтуючи їх навіть привселюдно
  • Над людьми ставлять медичні експерименти

Де це?

  • Китай, провінція Сіньцзян

Деталі:

Мільйони людей засуджені в китайських гулагах. Сайрагул Сотбай вдалось втекти. І вона розповідає, що там коїться насправді. 

20 ув’язненних живуть в одній маленькій кімнаті. Вони в наручниках, їхні голови побриті, за кожним їхнім рухом стежать вбудовані всередині камери. Відро в куті кімнати слугує їм туалетом. Денна рутина розпочинається о 6 ранку. Вони вивчають китайську, запам’ятовують пропагандистські пісеньки та спокутують гріхи, у яких їх звинувачують. 

Тут є і тінейджери, і люди поважного віку. Їдять вони мізерію: замилений суп та шматок хліба. 

Тортури металевими цвяхами, вирвані нігті, електричний шокер, “чорна кімната”. Покарання завжди однакове.

В’язнів примушують пити таблетки та колять ін’єкції. Охоронці їм говорять, що це щеплення від недуг, а насправді вони стають жертвами медичних експериментів. А потім ув’язненні страждають ментальних проблем. Деякі чоловіки стають імпотентами. Жінок постійно ґвалтують. 

Сайрагул Сотбай втекла з Китаю до притулку у Швеції. Кілька в’язнів успішно забрались з табору та розповідають свої історії світовим медіа.

Історія жінки взагалі є унікальною, адже під час свого ув’язнення в таборі вона була змушена працювати вчителькою в таборі. 

Китай хоче запровадити такі табори по всьому світу, як місця освітніх програм та відпочинку. 

Сойтбай зараз розмовляє виключно казахською. Жінка сильна, проте коли вона розповідала свою історію, сльози мимоволі виступали на її очах. Швеція гарантувала жінці притулок, тому що екстрадиція до Китаю Сайрагул Сотбай Сайрагул Сотбай — це вірна смерть. 

Їй 43 роки, вона мусульманка. Вона виросла у поселенні Монголкюре, що біля китайсько-казахського кордону. Вона стала жертвою китайського тиску у відповідь на правду, яку говорили люди у провінції Сянцьзін. 

Велика кількість таборів зафіксована у регіоні за останні два роки, режим яких бореться з “Трьома дияволами”: тероризмом, сепаратизмом та екстремізмом. Згідно з оцінками Заходу, від одного до двох мільйонів мешканців провінції ув’язненні у таких структурах через пекінську програму пригнічення. 

Чорний мішок 

Будучи молодою дівчиною, Сотбай отримала медичну освіту та працювала в госпіталі. Згодом вона стала працювати у сфері освіти та влаштувалась на роботу до державного сервісу, який курував п’ять дошкільних закладів. 

Навіть, коли вона була добре прилаштована, все ж з чоловіком та двома дітьми вона планувала залишити Китай і переїхати до ближнього Казахстану. 

Але її планам не судилось здійнитись. У 2014 році влада почала забирати паспорти у громадських працівників, серед них була і жінка. Два роки по тому, коли  паспорти були конфісковані у іншого населення, її чоловік встиг покинути країну, забравши дітей. Жінка надіялась приєднатись до нього, коли отримає екстравізу, але цього теж не трапилось. 

Жінка розповідає, як наприкінці 2016 року поліція почала вночі арештовувати людей, секретно. 

“Це був соціально та політично невизначений період. Камери з’явились у кожному публічному просторі. Секретні служби ставали не такими все й секретними”. 

Зразки ДНК була зібрані від усіх членів меншин регіону, з їхніх телефонів забрали сім-картки. Одного дня їх запросили на зустріч місцевих громадських старшин. Там було близько 180 людей, працівники лікарень та шкіл. Поліцейські офіцери, зачитували документ, анонсуючи, що перевиховні центри для населення готувались до свого відкриття, щоб стабілізувати ситуацію в країні. 

Під стабілізацією малось на увазі стримування уйгурських сепаратистів. Терористичні атаки відбулись у провінції у 1990-тих та ранніх 2000-тих. Після серії атак “камікадзе”, Пекін визначив для себе, що немає заборонених методик. 

“У січні 2017 року вони почали ув’язнювати людей, які мали родичів за кордоном. Вони прийшли до мого дому вночі, одягнули мені на чолову чорний мішок та завезли мене до місця, яке виглядало, як в’язниця. Це виконали офіцери поліції, які хотіли знати, де мій чоловік та діти, і чому вони поїхали до Казахстану. В кінці допиту мені наказали сказати чоловіку, щоб він повернувся назад, мені заборонили розповідати про допит”. 

Сотбай чула, що люди, які повертались до Китаю, були арештовані та відправлені до табору. З цієї думкою вона обірвала всі контакти з своїм чоловіком та дітьми після того, як її випустили. Час пройшов, а її сім’я так і не повернулась. Владі це не подобалось. Її знову забрали і у неї були нічні допити: їй брехливо приписали численні обвинувачення.  

“Я мала бути сильною”, — говорить жінка. Щодня я прокидаюсь та дякую Богу, що досі жива”. 

Поворотний момент трапився наприкінці 2017. В листопаді 2017 року жінці прийшла смска з адресою у передмісті. Сказали чекати поліцію. Після того, як жінка прибула у призначене місце і залишила повідомлення, чотири чоловіки в уніформі, знову накрили на її голову мішок та потягнули до машини. І так вона опинилась у місці, яке називають перевиховним табором.

Там вона і провела кілька наступних місяців. Їй одразу сказали, що вона викладатиме китайську і негайно дали підписати документи, де зазначені її обов’язки та правила в таборі. 

“Мені було шалено страшно підписувати цей документ. Там йшлось про те що, якщо я не справлюсь зі своїми обов’язками, чи не буду підкорятись правилам, я буду засуджена до смерті. В документі йшлось про те, що заборонялось сміятись, заборонялось плакати, заборонялось відповідати на запитання інших людей. Я підписала, тому що у мене не було вибору. Після того мене завели в кімнату з бетонним ліжком та пластиковим матрасом. У кімнаті було п’ять камер спостереження, одна в кожному куті та ще одна посередині. 

Інші ув’язненні, у яких не було вчительських обов’язків, жили в ще більш спартанських умовах. На 16 квадратних метрах проживало 20 людей. 

У їхніх кімнатах були камери, як і в коридорі. У кожній кімнаті було пластикове відро замість туалету, відро виливали лише раз на день. Нікого не хвилювало, що воно могло бути переповнене. Ув’язненні одягнені в уніформу та побриті наголо. Їхні руки та ноги в наручниках протягом всього дня, окрім того часу, коли вони пишуть. Навіть уві сні вони в наручниках.

Їм наказують спати лише на правій стороні. Перевертаються — карають. 

Сотбай мала навчати ув’язненних, хто був -уйгуро чи китайськомовними, китайських та комуністично партійних пісень. Весь день вона проводила з ними. Вже після сніданку було навчання. Був конкретно виділений час на вивчення пісень та гасел:

“Я люблю Китай”, “Дякую тобі, комуністична партіє”, “Я китаєць”, “Я люблю Сі Цзіньпіня —  президента Китаю”. 

Обідні та вечірні години були для того, щоб покаїтись у своїх гріхах і моральних образах. 

Між 4 та 6 годинами вечора учні думали над своїми гріхами. Вони згрішили тим, що стежили за своїми релігійними практиками, не знали китайської мови чи культури, поводили себе неморально. 

Засуджені, які не обдумали гріхів чи просто чогось не робили, серйозно карались. 

Навіть після вечері вони мали “займатись” своїми гріхами. Коли вони закінчували їсти, вони вони ставали до стіни, піднімали руки вгору та вимолювали прощення. 

З 10 вечора вони дві години писали свої гріхи на аркушах. Денна рутина тривала до півночі, а інколи вартові давали ще якісь обов’язки. 

Жінка говорить, що на місці було десь близько 2,500 ув’язнених. Найстаршою була 84-річна жінка, наймолодшим  13-річний хлопчик. 

“Там були і школярі, і працівники, бізнесмени і письменники, медсестри, лікарі, артисти і прості селяни, які ніколи не були в  місті”. 

Жінка зазначає, що у неї й гадки немає, де розміщена сама будівля табору. Протягом всього часу їй не дозволяли покидати території. Вона думає, що це нова будівля, бо було багато відкритих бетонних забудов. Кімнати холодні. Про зв’язок з іншими ув’язненими можна було забути. Чоловік та жінки жили окремо, але от навчались разом. В будь-якому випадку поліція стежила за всім та усюди. 

Їжа

Було три прийоми їжі. Усі однакові: або водяний рисовий суп або овочевий з маленьким шматочком китайського хліба. 

М’ясо давали у п’ятницю, але це була свинина. В’язнів змущували їсти, незважаючи на приписи мусульманської віри. Відмова каралась. 

Їжа була погана, часу для сну було недостатньо, про гігієну взагалі казати нічого. Внаслідок всіх цих заходів в’язні перетворились на “тіла без душі”. 

Чорна кімната

В місцевих командирів була спеціальна кімната для тортур, яку в’язні охрестили чорною кімнатою, бо про те, що у ній відбувалось було заборонено говорити.

“Там проводили всі види тортур. Деяких в’язнів притискали до стіни та били електрошоком. Деяких примушували сидіти на кріслі зі цвяхів. Я бачила, як люди повертались з кімнати вкриті кров’ю. Дехто повертався без нігтів”. 

За що тортури? 

Вони могли покарати в’язнів за що завгодно. За те, що вони вчили китайську не досконало чи не співали пісень. 

“В таборі була стара жінка, вона до табору працювала пастухом. Вона потрапила до табору, бо розмовляла з кимось з-за кордону по телефону. Але насправді ця жінка не просто не мала телефона, вона навіть не знала, як ним користуватись. Коли всі писали про свої гріхи, вона написала про те, що такого гріха у неї не було. У відповідь її негайно покарали”. 

Однієї ночі Сотбай теж отримала покарання.

“Якось вночі до табору привезли близько 70 нових в’язнів. Однією з них була казашка поважного віку, в якої навіть не було часу, щоб вдягнути її взуття. Вона побачила, що я казашка і попросила у мене допомоги. Вона благала забрати її звідти та обійняла мене. Я не відповіла їй тим самим, але мене все одно покарали. Мене побили та позбавили їжі на два дні”. 

Сотбай розповідає, що була свідком медичних процедур, які неправомірно проводили над в’язнями. Вона думає, що це були медичні експерименти, які проводили регулярно. 

Але, коли в’язні насправді були хворі, вони не отримували жодного медичного забезпечення. Сотбай розповідає про одну жінку, в якої був діабет, перед арештом вона працювала медсестрою. 

“Її діабет ставав все небезпечнішим. Вона вже не могла цього витримати. Навіть їсти не могла. Але жінка не отримувала жодної медичної допомоги. В іншої жінки перед арестом була операція на мозку. Але їй навіть не дозволяли пити таблетки, які їй виписали”. 

Доля жінок в таборах була жахливою. Кожного дня поліцейські забирали гарненьких дівчаток до себе, і ті не повертались всю ніч. Поліція мала безмежну владу. Вони могли забрати кого тільки хотіли. Були також і групові зґвалтування. 

Але одного разу трапилась жахлива історія. Одного дня поліцейські вивели 200 в’язнів надвір, щоб перевірити їхні успіхи та прогреси. І поки ті проробляли свої гріхи, вони витягли одну дівчину та по черзі її ґвалтували на очах усього табору. Тих, хто проявляв на своєму обличчі шок, злість чи інші емоції забрали і після цього їх так і не бачили. 

Свідчення інших жертв, які дивом вдалось втекти з табору, такі ж, як і розповіді жінки. Жінок ґвалтують, змушують приймати протизаплідні ліки та робити аборти. Рівень знущань у провінції Китаю дуже м’яко можна назвати нелюдським.

Червона влада Піднебесної тішиться своєму невпиному технологічному прогресу, швидкісним коліям та святкування з нагоди народної армії, а люди в концентраційних таборах проводять своє життя у жорстоких стражданнях. Просто ні за що… І далеко не всім вдаєтья ще раз рісля арешту ступити на вільну територію своїх осель, де на них завжди чекатимуть рідні. 

для Haaretz

Матеріал створений на основі статті

Найцікавіше - Звичаї

Огляд пенсійної реформи в Україні: що мусить знати кожен

Якщо зараз сказати абстрактному айтішнику із непоганою зарплатою, що за якісь 30 років йому доведеться виживати на десяту (чи і...
Влада
Звичаї

Репортаж Nikomu: “Хочете рівності - отримуйте в писок” - як минув перший KharkivPride

Слова, процитовані у заголовку, наш кореспондент почув на харківській площі Свободи у суботу. 15 вересня там пройшов перший “ХарківПрайд”. Як...
Звичаї
Медіа
Україна

Російська лабораторія з небезпечним вірусом вибухнула

Дослідницький центр вірусів у Росії — один з двох місць у світі, який зберігає вірус віспи. І він — вибухнув. ...
Влада
Звичаї
Наука та Технології

10 цитат минулого, щоб зрозуміти, що відбувається у світі сьогодні

Історія циклічна. І щоб зрозуміти, що відбувається у буремному світі, сьогодні ми розглянемо 10 цитат великих людей, що докладно описують...
Влада
Звичаї
Медіа

Новосанжарський синдром: Україна евакуює громадян звідусіль, але де загальна паніка? - ІНФОГРАФІКА

Паніка, яка була створена довкола евакуації українців з Ухані, по-перше виглядала досить неприродно, а по-друге, була абсолютно зайвою і навіть...
Влада
Звичаї
Медіа

Вуличні перестрілки та вибух злочинності - що змінює право на носіння зброї?

Вже вкотре за місяць у США відбуваються вуличні стрілянини, від котрих страждають пересічні громадяни. Свідчить це, безперечно, про необхідність кращого...
Звичаї
Медіа
Україна

Два тижні надзвичайного стану: в Іспанії в рази зросла кількість випадків насилля над жінками

За два тижні надзвичайного стану на гарячу лінію для жертв гендерного насилля надійшло на 12% більше дзвінків, ніж за аналогічний...
Влада
Звичаї

Міжнародна конференція скасована через необґрунтовані звинувачення у сексизмі

За якими критеріями ви відбирали б спікерів на наукову чи технологічну конференцію? Логічна відповідь - компетенція, знаменитість у потрібних колах...
Влада
Детокс
Звичаї

Ніколи не вір комуністам: Китай з самого початку замовчує справжню кількість жертв від Covid-19

Думка про те, що "треба боротися з коронавірусом, як китайці", останнім часом стало досить поширеною, проте ґрунтується вона на сприйнятті...
Аналітика
Звичаї
Медіа
Наука та Технології

Ілюзія злиднів: коли незалежна Україна жила найбідніше?

Тотальне зубожіння та тарифний геноцид - чи має сенс весь цей популізм та чи має він хоч якесь відношення до...
Гроші
Звичаї
Україна

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: