Час жити та час вмирати - чи завжди ваше життя - ваше власне

Деталі:

Великий гріх чи можливість піти без мук – чим є евтаназія для пересічних громадян? Деякі вважають її вбивством, адже жити треба попри все, інші – єдиним виходом, коли страждання поступово вбивають людину. Щоб зрозуміти це та бути в змозі збудувати своє ставлення, ми наведемо аргументи двох сторін.

Закон про евтаназію, як останній спосіб зупинити страждання

Евтаназією називають медикаментозне припинення життя пацієнта, коли хвороба, її ознаки та постійний біль стають нестерпними. Прикладами таких випадків є хвороба Альцгеймера, невиліковні стадії раку, клінічна смерть, повний параліч. Голосним випадком, котрий суттєво вплинув на поширення легалізації евтаназії, стала історія Мейнард Бріттані, котра хворіла на рак мозку. Дівчина пережила трепанацію та видалення скроневої частки, однак рецидив змусив її замислитися над добровільною смертю, адже раптові приступи хвороби у майбутньому призвели б до паралічу, сліпоти чи втрати мови.

Нестерпний біль

Найголовнішим аргументом за евтаназію є бажання позбавити людей страждань, котрі створюють термінальні (невиліковні) хвороби. Тим не менш, медицина впевнено розвивається на шляху до кращого тамування болю, що у багатьох випадках дозволяє людям продовжувати життя. Зокрема, це є одним з аргументів противників ідеї: якщо медицина дозволяє приглушити біль, навіщо вбивати себе через нього? Адже ж ліки допомагають більш-менш спокійно жити далі. Натомість далеко не всі хвороби пов’язані з фізичним болем, як той самий Альцгеймер чи серйозні психічні розлади. 

Колишній медичний директор Організації Об’єднаних Націй та поточний координатор товариства “Моя смерть – мій вибір” Майкл Ірвін вважає, що евтаназія має бути питанням особистого вибору, як і будь-який вибір, котрий ми приймаємо щодня. “Я за життя, – говорить Ірвін, – я хочу жити, доки це можливо, але я також вважаю, що закон слід змінити, щоб люди з тяжким медичним станом, який викликає нестерпні симптоми, могли покінчити з собою. Я б не хотів, щоб мене безглуздо тримали в живих проти власної волі.”

Однак у деяких випадках люди не в стані прийняти рішення. Наприклад, коли людина хворіє на деменцію, то на тяжких стадіях вона не може підтвердити свою згоду на добровільну смерть. У Нідерландах, де евтаназія легалізована, було зареєстровано випадок, коли лікар вчинив евтаназію без згоди пацієнта. Такі випадки час від часу фіксуються, однак зазвичай вони є наслідком тяжких хвороб на кшталт хвороби Паркінсона – тоді “асистування смерті” після вивчення хвороби та стану пацієнта, може виконуватися на прохання членів родини.

Отже, на сьогодні евтаназія легалізована у розвинених країнах, де рівень медичного обслуговування є на досить високому рівні. З огляду на це, пацієнти зазвичай певні точності діагнозу, своїх відчуттів, а тому – свого рішення.

Закон, котрий нічого не змінює і лише шкодить

Противники евтаназії вважають, що на людей зчиняється тиск з боку товариств, котрі проводять активну кампанію за легалізацію і підштовхують до того, як треба “вчинити правильно”. Також, стверджується, що зазвичай люди зважуються на евтаназію не тому, що їх мучить біль, а тому, що бояться стати тягарем для близьких та втратити гідність. 

На думку “борців за життя”, альтернативні методи лікування позбавляють людей потреби шукати вихід у евтаназії. У випадку зі смертельно хворими стверджується, що їм необхідний ретельний догляд та турбота, а також препарати, що полегшують страждання. На думку активістів “за життя” (не плутати з партією-філіалом “руського міра” в Україні), поширення евтаназії підриває довіру до медицини та лікарів – саме тому, а також з огляду на релігійні причини (бо самогубство – це гріх, згідно з засадами християнства), евтаназія має бути заборонена.

Національний інститут медицини США провів аналіз 100 бельгійських пацієнтів, що просили про евтаназію через психіатричні розлади. Дослідження показало, що пацієнти проходили консультування з лікарями, аби встановити точний діагноз. У більшості з них було виявлено депресію і часто хворих було скеровано на додаткове лікування. Всього зі 100 було прийнято 48 рішень про евтаназію, але лише 35 вчинили її. 13 з тих, котрі не скоїли, або відмовилися від “смерті”, або перенесли її, бо “сама можливість процедури дала їм спокій для продовження життя”.

Що змінює легалізація евтаназії?

Отже, на сьогодні евтаназія легалізована у Бельгії, Канаді, Колумбії, Люксембурзі, Нідерландах, Швейцарії та у шести штатах США. Рівень медицини у цих країнах досить високий, тому, посилаючись навіть на дослідження американських фахівців, можна бути певним, що у переважній більшості випадків детально вивчається історія хвороби та особливість випадку, адже далеко не всі прохання про евтаназію задовольняються. У будь-якому випадку лікарі прагнуть зберегти пацієнтові життя та пропонують лікування, якщо воно має сенс.

Так, люди насправді можуть думати про евтаназію через те, що не хочуть бути тягарем для близьких. Однак це їх вибір: чи вважають вони за необхідне прив’язувати життя своїх близьких до своїх потреб і чи буде це варте того, аби насправді жити, а не мучитись та існувати. І цей вибір ліпше мати, аніж лишитися у безвихідному становищі.