Капіталізм - ліки проти бідності чи її причина?

Деталі:

Боротьба зі світовою бідністю – одна з ключових засад багатьох міжнародних організацій. У той час, коли одні люди мають більше ресурсів ніж можуть використати, інші не те що не вміють читати, а навіть не мають постійного доступу до питної води. Звідки взявся такий дисбаланс у розвитку та чи може капіталізм розвиненого світу якось цьому зарадити?

Історичні причини бідності в різних куточках світу

Щоб зрозуміти, де та чому у світі найгірша ситуація з бідністю, варто поглянути на світову мапу, підготовану Світовим банком. Вона показує, у яких країнах найбільше людей, що заробляють менше 1,9$ в день. Серед цих країн вирізняється більшість африканських держав, Індія та Китай.

джерело: Our World in Data

Безперечно, першою та найголовнішою причиною високого рівня бідності, зокрема у більшості африканських країн, була колонізаторська політика тогочасних європейців, а згодом і американців. Корінне населення цих країн не мало можливості розвивати власні землі, бо працездатна його частина була вивезена за тисячі кілометрів і силою змушена працювати на користь інших країн.

Повноцінного та стабільного доступу до ресурсів місцеві також не мали, адже вони автоматично стали власністю колонізаторів і стабільно транспортувалися до країн Старої Європи та Нового світу. Отже, про прийнятні умови життя та звикання до них навіть і не йшлося.

З огляду на те, що контроль над цими територіями також здійснювався іноземцями, аборигени протягом багатьох століть не мали жодного досвіду чи навіть уявлення про керування бодай невеликими населеними пунктами, не кажучи вже про країну.

Раптово отримавши незалежність у 20му сторіччі, багато африканських країн були зненацька ніби кинуті у крижану воду. Їм довелося робити те, чого ніколи не доводилося – жити і вирішувати самостійно. В результаті цього, багато де до влади прийшли диктатори – аналоги колишніх вождів, котрі тримають всю владу в своїх руках, але не сказати, що переймаються станом справ населення.

Китай, натомість, часто описують, як успішний приклад комуністичної держави. Можливо, успішним комуністи вважають тотальний контроль владою життя людей, бізнесу, котроль усіх медіа чи створення концентраційних таборів. Однак навіть попри такі “успіхи” китайського комунізму, навіть він спіткнувся з проблемою економічної стагнації. Задля того, щоб утримати комуністичний режим, уряд пішов на скасування комун та масштабну урбанізацію. Вона, зрештою, і стала однією з причин відносно високого рівня бідності в країні: люди мігрували з сіл до міст, що викликало диспропорцію розвитку у їхньому розвитку та засилля працівників у великих містах. Таким чином, працюючи за копійки по 12 годин, шість днів на тиждень, китайці оплачують комуністичний рай.

Економічна структура Китаю стає ближче і ближче до капіталістичної, однак комуністичним залишається соціальний лад. Парадокс КНР полягає у тому, що змагаючись за першість у розвитку економіки та маючи стабільно високий зріст ВВП, понад 150 мільйонів китайців потерпають від бідності, а 40 мільйонів взагалі живуть за межею бідності.

Керівництво держави проводить активну війну з бідністю і щороку витягає з-за межі бідності понад 10 мільйонів осіб, однак суттєво заважають цьому корупція, однопартійна система, котра контролює більшість підприємств, а також суворе законодавство, котре тотально обмежує самостійний розвиток підприємства.

Чи допоможе капіталізм?

Не так давно Біл Гейтс заявив, спираючись на інфографіку Макса Роузера, що починаючи з 1820 року, кількість людей, що живуть у бідності, зменшилась з 94% до 10%. “Багато людей недооцінюють те, як покращилося наше життя за останні два століття,” – заявив він. До такої ж думки схилялися економісти під час Всесвітнього економічного форуму в Давосі. Водночас із цим Гейтс та Стівен Пінкер стверджують, що навіть за зростання нерівності та збагачення найбагатших осіб, вільний ринок продовжує викорінювати бідність.

Однак економіст з Лондонського університету Джейсон Хікель у виданні “The Guardian” повідомив, що це докорінно не так. Він стверджує, що дані про стан бідності у світі почали збиратися лише з 1981 року. “Не існує сучасних досліджень, котрі підтверджують думку щодо довготривалої бідності,” – каже Хікель. Вчений також вважає недоцільним використання в дослідженні заробітку у 2$ в день, як показника бідності. Він переконаний, що для нормального харчування та нормальної тривалості життя, людині потрібно щонайменше 7,4$.

Якщо прийняти пропозицію Хікеля та збільшити мінімум до позначки 7,4$, кількість бідних автоматично зросте в рази і суперечитиме думці панів Гейтса та Пінкера. Як стверджує сам економіст, з початку досліджень у 1981 році “кількість людей, живучих за лінією бідності (за показника у 7,4$ – ред.), різко зросла та перевищує на сьогодні 4,2 мільярда”.

У противагу цьому президент Американського Інституту Підприємництва, Артур Брукс, стверджує, що до найбільшого досягнення людства у боротьбі з бідністю призвів саме капіталізм. На думку американського фахівця, людство змогло побороти повальну бідність завдяки кільком факторам: глобалізації, вільній торгівлі, праву власності, верховенству права, підприємницькій діяльності.

Капіталізм – не для всіх

Однак, що цікаво, навіть сам Брукс визнає, що ці фактори діють тільки у цивілізованому світі, де стабільно діють норми міжнародного права. В такому випадку, блага капіталізму не охоплюють найбідніші країни, де такі умови не можуть гарантуватися, бо в деяких країнах не може гарантуватися навіть особиста безпека.

За підрахунками вчених, для подолання світової бідності потрібно 175 млрд дол., тобто 1% від спільного прибутку найбагатших країн світу. Однак це лише усуватиме симптоми – вирішити ж проблему світової бідності можуть лише структурні стимули розвитку економіки та динамічна ринкова економіка.

Письменник та активіст Пітер Джозеф у своїй книзі “Новий рух за права людини: переосмислення економіки для припинення пригнічення” (“The New Human Rights Movement: Reinventing the Economy to End Oppression”) стверджує, що капіталізм скерований не на забезпечення людських потреб, а на виготовлення нових товарів. Він вважає, що якщо падає попит та виробництво, сповільнюється рух грошей, котрий і провокує зростання бідності.

Аналізуючи бідність в Болівії та можливість застосування там капіталізму, колишній міністр планування Венесуели Рікардо Хаусман пояснив: “…головна проблема капіталізму полягає в тому, що він не реорганізував виробництво та працевлаштування у найбідніших країнах та регіонах, залишаючи більшу частину робочої сили поза сферою її діяльності”. Варто зазначити, що саме такий спосіб боротьби з бідністю (створення робочих місць та зосередження на найбільш проблемних ділянках) вже багато років застосовує Китай.

Отже, підбиваючи підсумок точок зору прихильників та критиків капіталізму, можна прийти до висновку, що капіталізм насправді діє. Але тільки в розвинених країнах. У країнах з високим рівнем бідності капіталізм та вільний ринок зустрічаються вкрай рідко, адже, цитуючи Всесвітній економічний форум, “компанії просто в цьому не зацікавлені”.