Нові домовленості у Мінську: визнання окупаційних адміністрацій і винесена за дужки російська агресія
Про те, як:
- ТКГ узгодила у Мінську створення Консультативної ради, у рамках якої Україна почне прямий діалог з ОРДЛО
- Російська Федерація у рамках Консультативної ради переходить на позицію "посерденика", як Франція чи Німеччина
- Таке рішення легалізує російську тезу про "громадянську війну", адже Україна визнає ОРДЛО суб'єктом перемовин
- Мінські перемовини надалі тривають між Україною, Росією та ОБСЄ, проте додається інструмент "прямого діалогу"
Деталі:
13 березня тижневик “Дзеркало тижня” із посиланням на власні джерела, опублікував протокол засідання Тристоронньої контактної групи (ТКГ) у Мінську від 11 березня за участі України, Росії, ОБСЄ та представників ОРДЛО. Пропонуємо вам поглянути на текст протоколу та почитати його між рядків.
ТКГ постановила, що на наступному засіданні, 25 березня, вона має узгодити створення робочої Консультативної ради, котра займатиметься діалогом, консультаціями і пропозиціями, які мають сприяти втіленню Мінського комплексу заходів. Консультативна рада складатиметься з 10 представників від України, 10 представників від ОРДЛО і по одному представнику від Франції, Німеччини, ОБСЄ та Росії. Також, кожна сторона, зокрема ОРДЛО, самостійно визначає своїх представників.
Сайт Офісу Президента України теж інформує про створення Консультативної ради, проте дивним чином не надає жодних деталей і тим більше не інформує про те, що окупаційні адміністрації стають рівним учасником перемовин з Україною.
Текст протоколу засідання ТКГ від 11 березня.
Про що йдеться у протоколі засідання?
З опублікованих документів, а також загальної виникає, що Росія ставиться в один ряд з посередниками з врегулювання “ситуації на Донбасі”, як назвав війну Офіс Президента. Відповідно, діалог щодо “врегулювання конфлікту” у рамках ТКГ має проводитися між представниками Україною та ОРДЛО. Тобто до переговорів у Мінську додається формат “прямого діалогу” з, як їх називає прес-секретар Путіна, “представниками Донбасу”.
Важливим та небезпечним це є з огляду на простий логічний ланцюжок з шести пунктів:
- Україна веде прямі переговори з ОРДЛО за посередництва Росії, Франції, Німеччини, ОБСЄ
- Прямі переговори – визнання суб’єктності ОРДЛО у переговорному процесі
- Якщо перемовини йдуть головним чином між Україною та ОРДЛО, саме між ними триває конфлікт
- ОРДЛО навіть за Мінськими угодами визначається, як частина України
- Відповідно, сторонами конфлікту є Україна та окремі райони двох областей України
- Відповідно, в Україні останні шість років йде громадянська війна
Теза про “громадянську війну” активно просувалась Росією усі шість років війни, адже це автоматично знімає з неї відповідальність за вбивства українців і перекладає її на “справжні” “сторони конфлікту”. Так само це підтверджує російську мантру про “іх там нєт”. Це, в свою чергу, означає, що Росія зможе творити на Донбасі усе, що завгодно і їй за це нічого не буде, адже вона офіційно не визнана стороною перемовин, не те, щоб стороною конфлікту. Росія, згідно з логікою цих домовленостей, взагалі ні при чому і ніхто їй нічого не скаже.
Таким чином окупаційні адміністрації, створені РФ, можуть бути запхані у політичне тіло України, де вони матимуть таке ж право голосу, як і усі українські політичні сили. І не відомо, чи після цього взагалі існуватиме Україна, якщо владу у двох районах чинитимуть ті, хто взагалі не розглядає існування України, як держави, ті, хто вбивав і вбиває українців.
Важливо, що на брифінгу керівник ОП, Андрій Єрмак, заявив, що домовленості у Мінську жодним чином не сприятимуть визнанню суб’єктності ОРДЛО та не означає початок прямих перемовин. Текст протоколу ж говорить про інше, а саме говорить прямо: вирішальний голос у цій раді матимуть Україна і ОРДЛО.
З іншого боку, ця Консультаційна рада має функціювати в рамках ТКГ, членами якої незмінно є Україна, Росія та ОБСЄ. Тобто наразі, згідно з документами, не припиняється діалог між суб’єктами Україною та РФ, проте має впроваджуватися додатковий інструмент, діалог України з ОРДЛО. Він, фактично, має лише дорадчі функції, проте сама його наявність, наявність прямих перемовин з “народом Дамбаса” у Мінському процесі створює питання щодо статусу бойових дій.
Що далі?
Виходячи навіть з факту, що рішення, узгоджене у Мінську, вже шість років просувається Москвою, до нього варто не те що ставитися обережно, але розуміти, що те, що вважається “правильним” у Кремлі, має автоматично вважатися категорично хибним для нас. Таким шляхом пішла Молдова у придністровському конфлікті, що ніяк не допомогло вирішити конфлікт, а лише зафіксувало статус-кво, як того і хотіла Москва.
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: